Місцеві жителі, які бачили від окупантів лише жорстокість та нелюдське ставлення, відчули все на собі, із вдячністю сприймали нашу турботу та підтримку. Навзамін - відповідали нам тим же - теплотою і щирістю.

 Дільничний офіцер відділення поліції № 3 Криворізького РУП Артем Підкуленко протягом пів року ніс службу у деокупованому м. Берислав Херсонської області. Вже декілька місяців як він повернувся додому, до Кривого Рогу, але досі тепло згадує ставлення місцевих жителів до поліцейських.

 - За час перебування ми здружилися з багатьма родинами місцевих, вони нас запрошували на чай, ми багато спілкувалися, підтримували один одного, стали як одна велика родина - розповідає він.  - Як би не було моторошно і страшно спостерігати цю розруху, найбільше надихали та давали сили працювати далі - це місцеві люди.   Повернувшись до Кривого Рогу одразу помічаєш різницю у ставленні до себе як до поліцейського. Головний мій обов’язок як дільничного - це допомагати людям, припиняти правопорушення, слідкувати за порядком. Коли бачиш адміністративне правопорушення, хтось палить або п’є на дитячому майданчику, пояснюєш людям, щоб припинити правопорушення, а натомість зустрічаєш агресію. Люди не розуміють, що поліцейські працюють, щоб створити безпечне середовище для кожного громадянина.

 Артем Підкуленко ніс службу на Херсонщині з листопада 2022  року по квітень 2023 року.  Прибув сюди через тиждень-два після того, як місто деокупували й сьогодні, коли повернуся зі службового відрядження, ділиться з нами спогадами про свою роботу на деокупованих територіях.

 - Перше,  що  ми побачили - побиті домівки, розбиту техніку та сліди ворожих обстрілів. Коли росіяни тікали з цих місць, то підривали за собою всю цивільну інфраструктуру, лінії електропередач, вежі зв’язку, нищили все, щоб зробити життя цивільних нестерпним. «Їхня пропаганда та ідеологія, які вони транслювали, не сходилася з тим, що відбувалося насправді. Говорили, що прийшли звільняти нас від нацизму, натомість самі поводилися як фашисти та загарбники. Напевно, їм не подобалося, що українці живуть краще, ніж вони» - каже поліцейський.

 - Ми несли служби під постійними пострілами, складно було до цього звикнути, але ще важче бачити, що більша частина снарядів прилітала по будинках місцевих, по людях, які працювали на полях. Це однозначно були навмисні цілі, які до військових не мали жодного відношення. Це було нищення українського народу. Вони  свідомо били по мирних мешканцях, розуміючи, що загинуть і отримають травми десятки людей.

  -  На Херсонщині нам часто доводилося допомагати людям, які отримали поранення, доставляти поранених цивільних до лікарні. Поряд з цим, звичайно, виявляли злочинців та колаборантів. Працювати доводилося під постійними ворожими обстрілами артилерії, фосфорних снарядів, танків та мінометів. Після закінчення обстрілів, перше, що потрібно було робити - йти перевірити, чи не постраждали інші люди. Адже ти маєш базові знання надання домедичної допомоги, першим прибігаєш на місце і можеш допомогти пораненим. Це рятує життя потерпілих, дає час дочекатися прибуття лікарів швидкої. 

 «Згадую ситуацію коли почався танковий обстріл і багато людей отримали осколкові поранення. Не гаючи ні хвилини, негайно прибули на місце. На щастя, лікарі також прибули швидко та доставили одного важкопораненого до медзакладу. Чоловік отримав тяжкі травми та згодом помер. На місці обстрілу померла і його дружина. Літня пара просто вийшла за продуктами й була вбита росіянами. Ворожі військові робили аеророзвідку і добре знали, що в цей час тут перебуває багато цивільних, які приходять на єдиний риночок за харчами, і спрямували туди танкові снаряди. Тоді постраждало багато цивільних, ми накладали їм турнікети, припиняли кровотечу, надавали домедичну допомогу» - розповідає дільничний.

Першим часом це дуже вражало та пригнічувало, але з кожним обстрілом ніби звикаєш, менш емоційно все сприймаєш, просто виконуєш свою роботу і допомагаєш людям. Розумієш, що відвернути снаряд не можеш, не можеш всіх уберегти. Ми агітували людей тимчасово виїхати до більш  безпечного регіону, але люди дуже важко залишали рідні місця. 

 «У нас на озброєнні був автомат Калашникова і були випадки, коли довелося його застосовувати для збиття ворожих дронів, які несли «воги». Боєприпаси скидали на цивільних осіб, на поліцейських. Декілька разів вибухало зовсім поряд з нами, але стіни будинку нас рятували. Якщо бачиш над собою такий дрон, який летить не дуже високо, є можливість його збити чергами з автоматів. І декілька разів нам це вдавалося. Для окупантів це вагома втрата, а для нас - велика радість, що завтра цей дрон не нанесе ураження і не вб’є людей» - зазначає Артем Підкуленко. 

 «Коли ми приїхали, люди підходили до нас і просто дякували, що ми їх не кинули. «Ми вас так чекали, ми так вдячні, що ви ризикуєте життям і допомагаєте нам відновити довоєнне життя» - казали місцеві. -  Нас дуже підтримувало таке  ставлення людей. Вони висловлювали нам щирі слова вдячності - це було найголовнішим і найціннішим для мене» - завершив поліцейський.

 Відділ комунікації поліції Дніпропетровської області