Сьогодні капітан поліції Володимир Богоніс опікується громадською безпекою на Дніпропетровщині. Його служба у правоохоронних органах розпочалася у 2014 році. Тоді він приєднався до добровольчого батальйону «Дніпро-1», а згодом став заступником командира. Бойовий офіцер – про запеклі бої під Оленівкою, зустріч з російською армією під Новоазовськом, оборону Маріуполя та причини, з яких вирішив стати на захист своєї країни, а потім продовжити службу саме у лавах поліції.
По закінченню юридичного факультету університету ім. Івана Франка він деякий час працював за фахом, далі пішов у бізнес. З перших днів Революції Гідності Володимир вже був на Майдані. Далі громадська робота, Штаб національного захисту. В числі перших бійців новосформованого батальйону «Дніпро-1» відправляється в зону проведення антитерористичної операції.
«Перші 40 людей, які прийшли до «Дніпра-1» – з них було 14 приватних підприємців. Ми йшли, розуміючи чітко: якщо ми не прийдемо, то особливо йти нікому. І завдання наше на той момент було – протриматися якомога довше», – розповідає Володимир.
12 червня 2014 року бійці батальйону «Дніпро-1» разом з іншими підрозділами увійшли до Маріуполя.
«Центр міста тоді ще був окупований незаконними збройними формуваннями і нашим завданням було взяти місто під контроль українських військ. Разом з іншими підрозділами ми оточили центр та почали штурм барикад. В результаті підрозділи так званої «ДНР» були розгромлені. Почалася зачистка. Коли місто було повністю звільнено від терористів, нашим завданням стала охорона кордонів та розвідка прилеглої території», – розповідає поліцейський.
Але найважче буле попереду – бої під Оленівкою (під Донецьком) та захист Новоазовська, до яких на той момент вже зайшли російські війська. Спочатку «Дніпро-1» мав відбити захоплені бойовиками блокпости поряд з Оленівкою.
«Разом із батальйоном «Шахтарськ» 24 серпня ми вирушили з Маріуполя і взяли штурмом цей блокпост. Проти нас стояв «днровський» батальйон «Кальміус». І нам вдалося реалізувати хорошу операцію: ми зайшли з флангу, зробили маневр, а потім неочікувано для них вдарили просто в лоб. Для них це було реальною несподіванкою. А все тому, що ми недовго сиділи та приймали рішення, як ми будемо обороняти Маріуполь. Ми розуміли, яке у них озброєння, і доволі швидко пішли у контратаку», - розповідає Володимир.
У результаті цього бою українські бійці мало того, що вибили противника з позиції, а й відбили у них озброєння та техніку.
«Ми захопили їхню техніку, броньовані машини, гаубицю Д-30, кулемети, інші боєприпаси. Знайшли гаджети з цікавими документами, своєрідні щоденники, де були докази знущань над нашими полоненими. Забирали все це під кулями – прикривав снайпер. Наші два хлопці з АГСом працювали дуже якісно, тактично грамотно», – додає він.
Частину захопленого озброєння передали бійцям з інших підрозділів, з рештою – вирушили на Новоазовськ.
«26 серпня почали заходити до Новоазовська. Там вже було складніше. Мали справу не з батальйоном «Кальміус», а з регулярними російськими військами. Вони застосовували артилерію, «гради». Нас «прочесали»: робили зачистку всіх лісосмуг артилерією. Зайшли, пробомбили всю землю – і далі пішли. І так кожен метр в бік Маріуполя. Але ми їх у Безіменному затримали непогано», – розповідає поліцейський.
Цей напрямок – з Новоазовська до Маріуполя – 15 бійців «Дніпра-1» тримали 4 доби. У такий спосіб захисники дали можливість іншими підрозділам вистроїти оборону Маріуполя.
Проте саме ця операція принесла українським бійцям втрати.
«Ми стояли на околицях Новоазовська та до міста відправили групу розвідки. Втратили двох чудових бійців, спортсменів, молодших сержантів міліції - Діму Пермякова та Сашка Мітягіна. Їхні тіла знайшли тільки через рік. Тільки через рік змогли поховати… Тоді ми дізналися, що там вже стоять буряти, регулярні російські війська, танки. З «утесом» на танк не підеш. Ми чітко розуміли, з ким маємо справу», – каже Володимир.
Він впевнений, що кожен боєць «Дніпра-1», який у ті часи боронив країну, є героєм. Адже завдяки саме таким, як вони, оборону на той момент вдалося втримати.
«Ці 15 бійців – талановиті та відчайдушні. Вони герої. Вважаю, що кожний має бути відзначений – за свою сміливість, кмітливість, перемогу», – каже поліцейський.
З тих часів Володимир згадує ще одну історію.
«Під Безіменним двоє хлопців почали панікувати. Я їх розумію, було страшно, тоді ми вже знали про російську регулярну армію, про її озброєння, проти якого особисто нам нічого було виставити. Всього їх в машині було троє. Сказав повертатися їм додому, і відправив машину до Маріуполя. Десь години за дві дивлюся, з боку Маріуполя по дорозі хтось іде. Бачу, військовий. А це ж літо, спека. Йде до нас, як в американський фільмах: від дороги від жари віддає «мрячка». Під’їхали – а це мій боєць, один із тих, хто був у машині. Кажу, я ж вас відправив. А він, мовляв, ні, це ви їх відправили. Я сюди прийшов не для того, щоб так додому вертатись. І повернувся до нас. Пішки. До речі, цей хлопець – львівський журналіст», – згадує Володимир.
Володимир Богоніс згадує, як ще на початку серпня їхній батальйон з Маріуполя вирушав до Іловайська:
«В’ячеслав Печененко (нині – очільник поліції Житомирщини) нас вишукував. Трохи більше 50 людей. І сказав: Богоніс, вийти зі строю, залишаєшся за старшого у Маріуполі, а ми поїхали в Іловайськ. Тоді ми навіть не могли уявити, що чекає попереду. 29 число - це був … кошмар. Тоді ми зрозуміли, що обезкровлені».
Упродовж цих днів частина бійців «Дніпра-1», які залишилися у Маріуполі, займалися евакуацією поранених, допомогою військовим, супроводом колон та виконували інші завдання.
«Що стосується Маріуполя – там 29-30 серпня самі мешканці виходили на околиці, на блокпост, копали окопи. Тому що розуміли, що більше нікому», – згадує він.
Після Іловайського котлу, на початку вересня Володимир Богоніс отримав відпустку, згодом – був терміново викликаний до Маріуполя. Там і залишися служити:
«Нашим завдання було посилювати Нацгвардію, тримати лінію оборони в районі Павлополя та Чермалика. Там велися бої».
За його словами, важливим моментом у подальшому професійному виборі стало рішення продовжити службу у міліції Маріуполя.
«Тоді в Маріуполь почали заходити військові, Нацгвардія. Командувати сектором почали військові. Я бачив, що як добровольчий підрозділ міліції на той момент ми виконали своє завдання. З лютого 2015 мені довірили керувати Жовтневим районним відділенням міліції у Маріуполі. Так, це була непізнана справа, але здобутий на той час досвід став у нагоді. Я вчився новому, зустрів справжніх професіоналів, але побачив, чого варто позбутися в системі. Та найголовніше, я не міг підвести людей, які повірили в мене», – розповідає він.
На кордоні міста тоді гриміло, до Маріуполя постійно намагалися потрапити диверсанти. Щоб втримати порядок у найбільшому районі прифронтового міста, потрібно було ставити перед правоохоронцями нові завдання, підвищувати бойовий дух.
«Співробітники відділення почали їздити на полігон, відпрацьовувати навички поводження у бойових умовах. Разом з бійцями «Дніпро-1» ми патрулювали місто, співпрацювали з Національною гвардією. Тоді наше відділення стало справжнім бойовим підрозділом», - згадує Володимир Богоніс.
Минуло менше року як молодий поліцейський був призначений на посаду начальника управління патрульної поліції у Дніпрі. А з травня 2017 року - заступником начальника поліції в Дніпропетровській області, де й наразі несе службу.
Володимир Богоніс нагороджений знаком МВС – медаль «Захиснику Маріуполя» (2015 рік) та Почесною грамотою Верховної Ради України (2017 рік), й продовжує служити та захищати.
Департамент комунікації
Національної поліції України
Сьогодні капітан поліції Володимир Богоніс опікується громадською безпекою на Дніпропетровщині. Його служба у правоохоронних органах розпочалася у 2014 році. Тоді він приєднався до добровольчого батальйону «Дніпро-1», а згодом став заступником командира. Бойовий офіцер – про запеклі бої під Оленівкою, зустріч з російською армією під Новоазовськом, оборону Маріуполя та причини, з яких вирішив стати на захист своєї країни, а потім продовжити службу саме у лавах поліції.
По закінченню юридичного факультету університету ім. Івана Франка він деякий час працював за фахом, далі пішов у бізнес. З перших днів Революції Гідності Володимир вже був на Майдані. Далі громадська робота, Штаб національного захисту. В числі перших бійців новосформованого батальйону «Дніпро-1» відправляється в зону проведення антитерористичної операції.
«Перші 40 людей, які прийшли до «Дніпра-1» – з них було 14 приватних підприємців. Ми йшли, розуміючи чітко: якщо ми не прийдемо, то особливо йти нікому. І завдання наше на той момент було – протриматися якомога довше», – розповідає Володимир.
12 червня 2014 року бійці батальйону «Дніпро-1» разом з іншими підрозділами увійшли до Маріуполя.
«Центр міста тоді ще був окупований незаконними збройними формуваннями і нашим завданням було взяти місто під контроль українських військ. Разом з іншими підрозділами ми оточили центр та почали штурм барикад. В результаті підрозділи так званої «ДНР» були розгромлені. Почалася зачистка. Коли місто було повністю звільнено від терористів, нашим завданням стала охорона кордонів та розвідка прилеглої території», – розповідає поліцейський.
Але найважче буле попереду – бої під Оленівкою (під Донецьком) та захист Новоазовська, до яких на той момент вже зайшли російські війська. Спочатку «Дніпро-1» мав відбити захоплені бойовиками блокпости поряд з Оленівкою.
«Разом із батальйоном «Шахтарськ» 24 серпня ми вирушили з Маріуполя і взяли штурмом цей блокпост. Проти нас стояв «днровський» батальйон «Кальміус». І нам вдалося реалізувати хорошу операцію: ми зайшли з флангу, зробили маневр, а потім неочікувано для них вдарили просто в лоб. Для них це було реальною несподіванкою. А все тому, що ми недовго сиділи та приймали рішення, як ми будемо обороняти Маріуполь. Ми розуміли, яке у них озброєння, і доволі швидко пішли у контратаку», - розповідає Володимир.
У результаті цього бою українські бійці мало того, що вибили противника з позиції, а й відбили у них озброєння та техніку.
«Ми захопили їхню техніку, броньовані машини, гаубицю Д-30, кулемети, інші боєприпаси. Знайшли гаджети з цікавими документами, своєрідні щоденники, де були докази знущань над нашими полоненими. Забирали все це під кулями – прикривав снайпер. Наші два хлопці з АГСом працювали дуже якісно, тактично грамотно», – додає він.
Частину захопленого озброєння передали бійцям з інших підрозділів, з рештою – вирушили на Новоазовськ.
«26 серпня почали заходити до Новоазовська. Там вже було складніше. Мали справу не з батальйоном «Кальміус», а з регулярними російськими військами. Вони застосовували артилерію, «гради». Нас «прочесали»: робили зачистку всіх лісосмуг артилерією. Зайшли, пробомбили всю землю – і далі пішли. І так кожен метр в бік Маріуполя. Але ми їх у Безіменному затримали непогано», – розповідає поліцейський.
Цей напрямок – з Новоазовська до Маріуполя – 15 бійців «Дніпра-1» тримали 4 доби. У такий спосіб захисники дали можливість іншими підрозділам вистроїти оборону Маріуполя.
Проте саме ця операція принесла українським бійцям втрати.
«Ми стояли на околицях Новоазовська та до міста відправили групу розвідки. Втратили двох чудових бійців, спортсменів, молодших сержантів міліції - Діму Пермякова та Сашка Мітягіна. Їхні тіла знайшли тільки через рік. Тільки через рік змогли поховати… Тоді ми дізналися, що там вже стоять буряти, регулярні російські війська, танки. З «утесом» на танк не підеш. Ми чітко розуміли, з ким маємо справу», – каже Володимир.
Він впевнений, що кожен боєць «Дніпра-1», який у ті часи боронив країну, є героєм. Адже завдяки саме таким, як вони, оборону на той момент вдалося втримати.
«Ці 15 бійців – талановиті та відчайдушні. Вони герої. Вважаю, що кожний має бути відзначений – за свою сміливість, кмітливість, перемогу», – каже поліцейський.
З тих часів Володимир згадує ще одну історію.
«Під Безіменним двоє хлопців почали панікувати. Я їх розумію, було страшно, тоді ми вже знали про російську регулярну армію, про її озброєння, проти якого особисто нам нічого було виставити. Всього їх в машині було троє. Сказав повертатися їм додому, і відправив машину до Маріуполя. Десь години за дві дивлюся, з боку Маріуполя по дорозі хтось іде. Бачу, військовий. А це ж літо, спека. Йде до нас, як в американський фільмах: від дороги від жари віддає «мрячка». Під’їхали – а це мій боєць, один із тих, хто був у машині. Кажу, я ж вас відправив. А він, мовляв, ні, це ви їх відправили. Я сюди прийшов не для того, щоб так додому вертатись. І повернувся до нас. Пішки. До речі, цей хлопець – львівський журналіст», – згадує Володимир.
Володимир Богоніс згадує, як ще на початку серпня їхній батальйон з Маріуполя вирушав до Іловайська:
«В’ячеслав Печененко (нині – очільник поліції Житомирщини) нас вишукував. Трохи більше 50 людей. І сказав: Богоніс, вийти зі строю, залишаєшся за старшого у Маріуполі, а ми поїхали в Іловайськ. Тоді ми навіть не могли уявити, що чекає попереду. 29 число - це був … кошмар. Тоді ми зрозуміли, що обезкровлені».
Упродовж цих днів частина бійців «Дніпра-1», які залишилися у Маріуполі, займалися евакуацією поранених, допомогою військовим, супроводом колон та виконували інші завдання.
«Що стосується Маріуполя – там 29-30 серпня самі мешканці виходили на околиці, на блокпост, копали окопи. Тому що розуміли, що більше нікому», – згадує він.
Після Іловайського котлу, на початку вересня Володимир Богоніс отримав відпустку, згодом – був терміново викликаний до Маріуполя. Там і залишися служити:
«Нашим завдання було посилювати Нацгвардію, тримати лінію оборони в районі Павлополя та Чермалика. Там велися бої».
За його словами, важливим моментом у подальшому професійному виборі стало рішення продовжити службу у міліції Маріуполя.
«Тоді в Маріуполь почали заходити військові, Нацгвардія. Командувати сектором почали військові. Я бачив, що як добровольчий підрозділ міліції на той момент ми виконали своє завдання. З лютого 2015 мені довірили керувати Жовтневим районним відділенням міліції у Маріуполі. Так, це була непізнана справа, але здобутий на той час досвід став у нагоді. Я вчився новому, зустрів справжніх професіоналів, але побачив, чого варто позбутися в системі. Та найголовніше, я не міг підвести людей, які повірили в мене», – розповідає він.
На кордоні міста тоді гриміло, до Маріуполя постійно намагалися потрапити диверсанти. Щоб втримати порядок у найбільшому районі прифронтового міста, потрібно було ставити перед правоохоронцями нові завдання, підвищувати бойовий дух.
«Співробітники відділення почали їздити на полігон, відпрацьовувати навички поводження у бойових умовах. Разом з бійцями «Дніпро-1» ми патрулювали місто, співпрацювали з Національною гвардією. Тоді наше відділення стало справжнім бойовим підрозділом», - згадує Володимир Богоніс.
Минуло менше року як молодий поліцейський був призначений на посаду начальника управління патрульної поліції у Дніпрі. А з травня 2017 року - заступником начальника поліції в Дніпропетровській області, де й наразі несе службу.
Володимир Богоніс нагороджений знаком МВС – медаль «Захиснику Маріуполя» (2015 рік) та Почесною грамотою Верховної Ради України (2017 рік), й продовжує служити та захищати.
Департамент комунікації
Національної поліції України
© Офіційний сайт Національної поліції: https://www.npu.gov.ua/news/policziya-v-oblichchyax/u-2014-roczi-nashim-zavdannyam-bulo-vtrimati-oboronu-krajini-pid-chas-nastupu-rosijskoji-regulyarnoji-armiji-volodimir-bogonis/