Разом із колегами вона зачищає територію від нерозірваних снарядів та вибухонебезпечних пасток, які залишили окупанти.

«Страху немає, але лякають емоції людей - зруйноване життя, перелякані діти – на це дивитися дуже важко. Тут немає жодної вцілілої будівлі, немає жодного подвір’я, куди б не прилетіла ракета, артилерійський снаряд чи куля російського військового. Навкруги – стихійні поховання людей, яких ховали там, де була можливість. Понівечені дитячі майданчики, де повинні гратися діти, обстріляні храми – ось що дійсно викликає жах», - каже поліцейська.

Старший інспектор з особливих доручень вибухотехнічного управління ГУНП в Дніпропетровській області Тетяна Козубова прийшла працювати в поліцію у 2003 році у кінологічну службу. Згодом вирішила змінити рід діяльності та перевелася до вибухотехнічної служби. Працює в підрозділі вже 6 років. За цей час на її рахунку - тисячі знешкоджених боєприпасів, які могли б забрати життя людей, принести каліцтва та руйнування.

Тетяна добре пам’ятає день, коли почалася повномасштабна війна: їй разом із колегами серед найперших довелося виїжджали на місця прильотів ворожих ракет. Після деокупації Харківської області на звільнені території вирушили вибухотехніки з усієї України, щоб зробити їх безпечними.

«Для нас це була така сама робота, яку ми робили і до російського вторгнення. З початком повномасштабної війни спектр моїх обов’язків майже не змінився. Моя робота і до лютого була небезпечною. Вона потребує максимальної пильності та уваги. Залишається вона такою і зараз. Кожен невірний крок може мати трагічні наслідки, вартувати життя. На жаль, під час розмінування територій, ми зазнали втрат – мої колеги підірвалися на протитанкових та протипіхотних мінах. Є загиблі… є поранені…», - розповідає Тетяна.

Деокуповані території всіяні мінами та розтяжки, нерозірваними артилерійськими снарядами, які залишили по собі росіяни. Є вони і на подвір’ях людей. Кожного ранку вибухотехнікам дають завдання обстежити відповідну ділянку на мінну безпечність. Територію доводиться обслідувати сантиметр за сантиметром, бути дуже уважним та обережним.

Зараз тут мешкає дуже мало людей, які пережили всі жахи окупації. Але небезпека для жителів не минула. Тут продовжують гинути та отримувати каліцтва люди. Поліцейські розповідають місцевим, які бувають міни та як діяти, якщо знайшли небезпечний предмет. Люди стають більш обізнаними і повідомляють, коли виявляють щось підозріле.

Тетяна Козубова - мама двох чудових діток, вона виховує 13-річного сина та 6-річну доньку.

«Страшно не тоді, коли над тобою літають ракети, страшно, коли ти не знаєш, що з твоїми дітьми. Тому перше, що я зробила – це убезпечила їх. Про особливості своєї роботи дітям не розповідаю. Вони не повинні тривожитися за мене, думати, що я у небезпеці. Хочу захистити їх від цих переживань», - каже поліцейська.

Тетяна сумує за своїм «напарником» - службовим псом Тагіром, якого змушена була залишити вдома – зараз для собаки тут дуже небезпечно. Пес може натрапити на розтяжку чи міну, загинути і наразити на небезпеку людей. Після того, як вибухотехніки знешкодять територію від візуально видимих небезпечних предметів, до обстеження території будуть залучені і собаки. Саме тоді знадобляться їх навички шукати вибухівку за запахом. Тагір - це професійний пошуковий собака, який пройшов підготовку з пошуку вибухівки. Він знаходив приховані вибухонебезпечні предмети – гранати, боєприпаси під час обшуків. З ним Тетяна виїздила і для перевірки тривожних повідомлень про замінування важливих об’єктів.

Попри постійну небезпеку та втому, Тетяна переконана: війна додає сил боротися і замість паніки та страху - впевненість у своїх діях : «Ця війна розкрила в нас ті сили, про які ми навіть не здогадувалися. Замість паніки та страху, ми відчуваємо силу та впевненість у своїх діях. Ми боремося, виконуємо свою роботу, щоб бути корисним на своєму місці».