«Наче крила обрубали»: рідні та колеги діляться спогадами про загиблого поліцейського КОРД (Стрілецький) Арсенія Алексєєва

11 серпня свій день народження мав би відзначати майор поліції Арсеній Алексєєв - боєць полку поліції особливого призначення КОРД (стрілецький) ГУНП в Дніпропетровській області. Перший день народження без нього став для близьких особливо болючим. Йому мало б виповнитися 43 роки…

27 лютого 2026 року Арсеній загинув під час виконання бойового завдання поблизу Костянтинівки на Донеччині.

Понад два десятиліття свого життя Арсеній присвятив службі в органах внутрішніх справ. Пройшов шлях від патрульно-постової служби до полку поліції особливого призначення КОРД (стрілецький). У підрозділі він опанував роботу з безпілотними системами, допомагав побратимам, ремонтував техніку в польових умовах і завжди підтримував тих, хто поруч.

Для колег Арсеній був не лише керівником, а й другом та надійним побратимом. Інспектор центру забезпечення ГУНП в Дніпропетровській області Віталій Стадніченко, який багато років працював разом із ним, згадує його як цілеспрямовану та віддану своїй справі людину.

«Він дуже багато мене навчив. Все, що я вмію зараз, багато в чому завдячую йому. Дуже важко втрачати таку людину, друга, побратима», – розповідає колега.

Поряд з відповідальністю як керівника, Арсеній умів підтримувати легку атмосферу в колективі. Майже всі буденні моменти, які не стосувалися безпосередньо роботи, він переводив у жарт. Колеги згадують його як людину, з якою було завжди легко спілкуватися.

Молодший інспектор центру забезпечення Максим Ільїн згадує, що Арсеній багато працював та любив свою роботу:

• Як керівник він міг бути суворим, але я знав, яка це добра та чуйна людина. Коли дізнався, що він пішов у стрілецький полк, навіть не думав, що може статися найгірше. Перше, що сказав, коли почув про його загибель: «Ні». Я просто не міг у це повірити, – говорить поліцейський. – Той досвід та знання, які отримав від нього, я передаю тим, хто зараз приходить до нашого підрозділу. Як приклад завжди ставлю нашого Арсенія.

Мама Тетяна згадує, що син іноді розповідав їй про свою роботу. Колег називав просто - «мої пацани». Коли вночі після удару по обласному управлінню поліції Арсеній почув, що сталося, одразу зібрався їхати. «Чую, машина завелася о другій ночі. Кажу: куди ти? А він: «Треба поїхати, там мої пацани». Так само, коли хлопців відправляли на Херсонщину. Думав, що їм потрібно: світло провести, матраци привезти, всім забезпечити», - згадує Тетяна.

Поза службою Арсеній захоплювався фотографією та туризмом. Любив подорожувати Україною, відкривати нові місця.  Любив велосипедні прогулянки - не зважав ні на сніг, ні на дощ. Часто фотографував Дніпро, шукав красиві місця для знімків у парках, біля річки, з мостів.

А ще, за словами мами, він завжди багато за всіх переживав: «Перукар якось запитав: “Хлопче, а що ти таке пережив, що в тебе таке волосся сиве?” А він просто був такий - за всіх переживав», - говорить мама.

Його життя обірвала війна, але пам'ять про нього назавжди залишиться в серцях тих, хто його знав та любив.

Світла пам'ять Герою.

Відділ комунікації поліції Дніпропетровської області