Об’єднані корінням і словом: поліцейські з Покрову долучилися до написання Радіодиктанту національної єдності, який озвучила їхня землячка

Уже 27-й рік поспіль Радіодиктант національної єдності збирає українців із різних куточків світу, представників різних професій і поколінь. Цього разу до мовної традиції долучилися й поліцейські з Покрову — кожен на своєму місці служби, але з однаковим бажанням підтримати рідне слово.

«Лист, який не закінчується» — так називається текст, написаний українським письменником, поетом, військовослужбовцем і ветераном російсько-української війни Артуром Дронем. У ньому — про любов, близькість і силу людських почуттів, які не зникають через відстань. Про зустрічі, що обов’язково відбудуться, попри обставини й будь-які правила. Особливого значення подія набула для покровчан, адже текст диктанту озвучила їхня землячка Даша Астаф’єва — уродженка міста, яка тут жила й навчалася. Чимало поліцейських відділу поліції №2 Нікопольського районного управління поліції народились або довгий час мешкають в Покрові, тож для них це була ще й нагода підтримати дівчину з рідного міста.

Писали диктант там, де заставала служба. Хтось — на блокпосту, хтось — у черговій частині, хтось — між патрулюванням міста, а хтось — у робочому кабінеті. Службові завдання ніхто не скасовував, але кожен, хто мав таку можливість, знайшов час для спільної мовної події. Для когось це була нагода перевірити власну грамотність і пригадати правила правопису, розділові знаки, тире й двокрапки. А ще — на мить відволіктися від щоденних турбот і відчути зв’язок із людьми, яких єднає українська мова.

«І найголовніше, мова не тільки для всіх, а й для кожного», — ця думка з фіналу цьогорічного тексту особливо точно передає його зміст. Адже за кожним словом стоїть хтось особливий: людина, якій хочеться зателефонувати, написати листа, зізнатися у своїх почуттях або просто нагадати, що її чекають. Навіть коли людей розділяють кілометри, обставини чи випробування війни, слово допомагає залишатися поруч. Бо важливі розмови не залежать від відстані, а листи, написані від серця, не завжди мають останню сторінку.

Кожен — на своєму місці, зі своїми завданнями й турботами. Але всіх єднає українська мова — та, що береже наше коріння, допомагає відчувати одне одного й нагадує: навіть на відстані ми можемо бути близькими.

Відділ комунікації поліції Дніпропетровської області (за матеріалами Нікопольського РУП)